Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Опубліковано: 09.05.2019. Автор: . Львівська область

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі
Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Ця капличка, що майже у самому центрі міста  – на вулиці Пекарській відома чи не усім львів’янам. Вона відрізняється від решти подібних споруд, бо в ній ніколи не охрещують дітей та не вінчають молодят. Взагалі, кожен, напевне, волів би тут ніколи й не бувати, бо лише від її назви віє холодом – передпоховальна. Просто із неї, довгими напівтемними коридорами можна потрапити в те місце, до якого не кожен зайде без причини – обласний морг. Ми ж, аби вдовольнити власну та вашу цікавість, а разом і привідкрити таємничу завісу професії патологоанатома, наважились на це.

Навіть вхід в один кінець має свій вихід

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Капличка на вулиці Пекарській, де відспівують померлих.

Приміщення львівського моргу досить просторе та таємниче, адже існує у стінах Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, заснованого ще далекого 1784 року. Тож тут усе пронизано не лише формаліном, яким обробляють тіла померлих людей, а й історією.

Потрапити у Львівське обласне патологоанатомічне бюро, що  в народі називають просто – морг,  можна не лише через капличку. Власне, цей вхід  вважається службовим. Тому ним користуються лише працівники закладу та родичі померлих безпосередньо перед церемонією поховання – оформляють документи, приносять одяг для покійника, труну.  Насправді ж патологоанатомічне бюро –  це  цілісна структура з багатьма приміщеннями, у яких спеціалісти не лише проводять розтини трупів, а й вивчають біоматеріали, що були видалені під  час операцій, проводять дослідження біопсії. Ця робота, як виявилось, і займає левову частку їх робочого часу. Вона дуже кропітка і відповідальна, оскільки від саме від висновків цих лікарів, залежить, як би це не дивно звучало в контексті патологоанатомії, подальше лікування пацієнта.

Гумор із ароматом формаліну

Для багатьох із нас слово «морг» асоціюється зі смертю, холодом, неприємним запахом, а ще – патологоанатомами із відстороненим та байдужим до всього поглядом. Не секрет, що представників цією професії багато хто вважає диваками. Однак цей міф одразу розвіюється, щойно знайомимось із Борисом Рібуном, патологоанатом, випускником Львівського медінституту. Попри те, що цей чоловік є одним із засновників Львівського обласного патологоанатомічного бюро та вже понад 20 років його очолює, йому не бракує ні привітності, ні почуття гумору.

Нічого надзвичайного у нашій роботі немає – ми такі ж лікарі, як і усі, – каже Борис Рібун кореспонденту «Західного аргументу». – Так, є багато міфів та анекдотів про роботу патологоанатомів, але, зауважу, це лише міфи. Насправді, все значно серйозніше.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Борис Рібун, начальник Львівського обласного патологоанатомічного бюро.

Львівське патологоанатомічне бюро «обслуговує» майже усю область. Винятком є львівська лікарня швидкої допомоги, оскільки там мають власний подібного спрямування заклад. Щороку тут приймають до  тисячі дорослих «пацієнтів» і ще близько двохсот дітей. Померлих везуть сюди зазвичай з лікарень або з дому. І кожен випадок – унікальний.  Хоча, як каже наш співрозмовник, тут «працюють» лише з «мирними» пацієнтами. Якщо мова йде про кримінал, то для цього існує обласне бюро судово-медичної експертизи.

Місце, де життя і смерть  переплітаються

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Тут готують покійника до видачі родичам.

При вході – кілька заплаканих жінок у чорних хустках. Поруч – мікроавтобус, з нього вивантажують труну. Як це не прикро звучить, але смерть тут поставлена на конвеєр – з тутешньої каплички чи не щогодини ховають померлих. Також поруч є магазин із усім необхідним – вінки, труни, хрести…

Найперше, що нам показують – «реєстратуру», де зберігаються документи на кожного «пацієнта». Щороку папок із ними збирається від підлоги до самої стелі. Мова йде не лише про померлих, а й прооперованих громадян, видалені органи яких досліджують саме тут. Кілька столів по периметру кімнати, за кожним сидить лаборант  і щось розглядає у мікроскоп.

Видно, що у кабінетах нещодавно  був ремонт – нова плитка на підлозі, побілка на стінах, пластикові двері.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Лабораторія, де досліджують органи прооперованих пацієнтів.

Йдемо далі, спускаючись сходами. Панелі, пофарбовані ще радянською фарбою, яка місцями вже відлущується, стара підлога… Схоже, це і є  «свята святих» – місце, де проводять розтини. У ніс б’є різкий, солодкувато-неприємний запах формаліну.

Невже ви відчуваєте? – дивується наш «екскурсовод», доктор Рібун. – Я вже звик, нічого надзвичайного.

– А їдять лікарі теж тут? – не стримуємося, аби не запитати.

Ні, це лише у кіно можуть показувати, як патологоанатом їсть,  розглядаючи нутрощі покійника, – жартує Борис Йосипович. – Для наших лікарів є спеціальна кімната, де вони можуть і перекусити, і відпочити, адже працюють цілодобово.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Біля трупів патологоанатоми не їдять – мають окрему кімнату для відпочинку. Тут усе, як вдома.

Амфітеатр смерті та «косметика» для покійних

І раптом у першій же кімнаті нас шокує такий собі «амфітеатр» – по  центру стоїть стіл, а навколо у кілька рядів підвищення для глядачів. Ця картина реально нагадала кадр із фільму жахів – таке собі місце для екзекуцій.

Злякалися? Це навчальна аудиторія для студентів, – помітивши наше здивування, пояснив Борис Йосипович. –  Вона існує тут  вже багато років. Сюди приводять студентів медуніверситету, аби показати, як проводити розтин.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Навчальна аудиторія для студентів.

У наступній кімнаті стоїть вже готова труна, вінок та каталка.

Тут готують покійника до видачі родичам, – каже наш співрозмовник. – Ми його після розтину миємо, одягаємо і видаємо. Потім готуємо  протокол, усі документи.

– А буває, що родичі просять зробити ще й «макіяж»? Ну, щоб гарно було…

Так, звичайно, але ми цим не займаємося. Це робить приватна фірма, їх сюди запрошують і вони приїжджають зі своєю «косметикою».

Черепи, волосся та водичка з мерця

Далі нас ведуть у кімнату, де проводять розтин. Металевий стіл на фігурній ніжці, який пожовтів від часу та вологи. Таке враження, що він тут зберігся ще з часів «бабці Австрії». На іншому – лежить покійник, накритий одіялом.  По периметру –  старі шафи із пробірками та колбами. Далі двері – за ними, кажуть, «холодильник» на шість місць. Туди вхід строго заборонений. Тут, направду, відчувається неприємний запах, але за якийсь час звикаємо.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Розтин проводять «від і до». Аби потрапити всередину людини, патологоанатом звичайною пилкою розпилює грудну клітку, спеціальним ножем – ребра, виймає весь органокомплекс (від язика до прямої кишки), відрізає з кожного органа по зразку, передає на дослідження та зашиває усе назад у тілі покійника.

Смерть як професія. Кореспондент «Західного аргументу» провела кілька годин у львівському морзі

Інструменти патологоанатома, якими проводять розтин тіла – пилка, ножі, скальпель.

– А що з ним потім робите?

Йому все одно, це лише органи. Ті, які вирізані під час операцій, кремуємо. А так зазвичай органи захоронюють разом із покійником, – пояснює доктор.

– Вам не сняться ваші «пацієнти»? – не відстаємо.

Ні, звичайно! Ми ж такі самі лікарі, як і всі, – каже Борис Рібун. – Ми не сприймаємо тіла як живу людину. Для нас це лише біоматеріал.

– Давайте щодо «міфів». Скажіть, чи зверталися до вас, наприклад, знахарі чи сатаністи, аби випросити череп покійника чи воду, якою обмивали мерця, чи, можливо, волосся для перуки?

Ні, слава Богу, черепів і волосся ніхто не просив (сміється). Але ми б і не дали, як би ми віддали родичам покійного без голови чи без волосся? Звичайно, іноді просять підстригти покійника, щоб естетично виглядав, але це вже інше… А щодо водички з мерця – бували такі випадки, щоправда, давно, ще у 80-х роках. Тепер народ більш обізнаний і цивілізований, у таку дурню не вірить.

Воскресіння лише в Біблії

Проте, за словами Бориса Рібуна, часто патологоанатомам при розтині трапляються незвичні «екземпляри» – чи то патології при розвитку плоду, чи наслідки того чи іншого захворювання. Їх вони віддають виключно до медуніверситету – на кафедру патологічної анатомії для вивчення студентами.

– Бувало, що покійники «воскресали»?

Не смішіть! Таке теж трапляється лише у кіно! До нас «пацієнти» потрапляють, вже коли лікар констатував їхню смерть. Взагалі, якби не наша професія, то іноді задумуюсь – чим би жив кінематограф і про що б складали анекдоти (сміється)!

Якщо ви стали свідком якоїсь цікавої події, чи маєте новину і хочете, щоб про неї дізналося якомога більше людей – повідомляйте на редакційний номер телефону «Західного аргументу» або у Viber: 067-100-13-15.

Підписуйтесь та читайте наші новини в Telegram.

Читайте також:
avatar

Вибір читачів

Опитування

Чи потрібні дострокові вибори до Верховної Ради України?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...