«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася українська Незалежність

Опубліковано: 24.08.2019. Автор: . Львівська область

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

Тоді,  понад 28 років тому, це здавалося неймовірним – незалежність, синьо-жовтий стяг, вишиванки, Бандера, Січові стрільці, без СРСР (!) – усе було чимось надзвичайним і потойбічним. Але сотні людей, у вихідні чимдуж поспішали на львівську «клумбу» (нинішній пам’ятник Тарасу Шевченку) – почути те, чого у тодішніх газетах та по телебаченню говорити було не прийнято…

Наприкінці 1980-х в Україну починають повертатися з тюрем та заслань дисиденти, зокрема В’ячеслав  Чорновіл, Михайло та Богдан Горині, Микола Руденко, Ігор Калинець, котрі відновлюють діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ). У грудні 1987 року  В’ячеслав Чорновіл разом з Ігорем Калинцем, Миколою Руденком, Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним та іншими діячами ухвалили  декларацію про створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, утворили  Комітет захисту УГКЦ на чолі із Іваном Гелем.

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

З кінця 1987 року українські неформали пробують започаткувати такий собі засіб донесення своїх ідей до громадськості, як мітинги та демонстрації. Спершу влада намагалася всіляко блокадами та арештами завадити цьому.

13 червня 1988 року, перед пам’ятником Іванові Франку у Львові вперше за багато десятиліть відбулося масове, але не санкціоноване владою громадсько-політичне віче. На ньому активісти створили Товариство рідної мови ім. Тараса Шевченка. До його складу ввійшли Роман Іваничук, Михайло Косів, Ірина Калинець, Роман Крип’якевич та інші. А за три дні, 16 червня, біля пам’ятника Іванові Франку відбувся другий, численніший, мітинг, на якому громаді мали представити делегатів XIX конференції КПРС.

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

Тоді під університетом ім. Івана Франка зібралося кілька тисяч львів’ян, і делегати змушені були вийти до народу. Цей мітинг вели Іван Макар та Ірина Калинець, на ньому виступили також Ігор Деркач, В`ячеслав Чорновіл, Ярослав Путько, Богдан Горинь, Павло Шеремета, Михайло Горинь, Іван Макар. Ще одного делегата – тодішнього начальника КДБ у Львівській області пана Малика на мітингу не було, однак його підлеглі  ретельно фіксували все, що відбувалося, накопичуючи компромат на учасників.

Ми розуміли, що у ті дні вершилася наша історія. Хоча, чого гріха таїти – було досить лячно: кар’єра, робота, сім’я… Ніхто ж не знав, чим усе обернеться, – розповідає львів’янка, вчитель української мови Оксана Гнатишин. – Хоча не піти на ті перші мітинги не могли, це було наче  мара якась – затягувало, ніби у вир. А наступного дня навіть не знали, що учням розповідати: з одного боку аж розпирало від гордості за нашу державу, а з другого хвилювалися, щоб з роботи не погнали (сміється).

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

Учасники мітингу вирішили проводити такі всенародні зібрання на тому самому місці першого четверга щомісяця, а 21 червня — на стадіоні «Дружба» (нині – «Україна»), остаточно сформулювати й ухвалити настанови делегатам XIX партконференції. Одночасно вирішили створити Демократичний фронт сприяння перебудові.

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

«Це був наче вир, який затягував усе більше»: як 28 років тому народжувалася Незалежність України

А далі пішло-поїхало. До прокуратури викликали Чорновола, Ірину Калинець та Івана Макара. Тим не менше, на стадіоні зібралося понад 10 тисяч львів’ян. Попри провокації, ініціатор зібрання Ірина Калинець закликала громаду розійтися. 23 червня на Личаківському цвинтарі відбулася панахида біля братської могили закатованих у львівських тюрмах 1941 року. На панахиді вперше були присутні кількасот людей.

Так закінчувалися «десять днів, що сколихнули Львів», які стали початком великих національних і суспільних зрушень в Україні.

22 січня 1989 року на Святоюрському подвір’ї у Львові ми зібрали кілька тисяч свідомих громадян, але – з нагоди 70-річчя Злуки ЗУНР та УНР, – згадує ті події поет, політв’язень та колишній дисидент Ігор Калинець. – Тим не менше, вся подальша наша громадська позиція була присвячена відновленню української державності і проголошенню дня цієї віднови. Ще довго наша держава була ніби продовженням УРСР . Щоб побороти цю шкідливу інерцію, пішов не один рік, сьогодні патріотичні сили святкують, радіють, хоч далеко не все у нас так гладко. Чого варта лише війна на сході…

Сьогодні про ці події українці згадують з ностальгією. Мовляв, так гарно все починалося, а так все обернулося. Однак експерти та історики стверджують, що незалежність не дається без крові, наводячи приклади Прибалтики та Грузії. Тож, не виключено, що в українців усе тільки починається. Боляче лише, що такою ціною.

Фото: Володимира Дубаса, Любомира Криси та із відкритих джерел.

Якщо ви стали свідком якоїсь цікавої події, чи маєте новину і хочете, щоб про неї дізналося якомога більше людей – повідомляйте на редакційний номер телефону «Західного аргументу» або у Viber: 067-100-13-15.

Підписуйтесь та читайте наші новини в Telegram.

Читайте також:
avatar

Вибір читачів

Опитування

Як ви оцінюєте перші 100 днів роботи на посаді Президента Володимира Зеленського?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...