Військові розробки рівнянина-винахідника оцінили вже навіть в ізраїльській армії. А вітчизняному оборонпрому вони не потрібні

Опубліковано: 22.09.2019. Автор: . Рівненська область

Військові розробки рівнянина-винахідника оцінили вже навіть в ізраїльській армії. А вітчизняному оборонпрому вони не потрібні
Військові розробки рівнянина-винахідника оцінили вже навіть в ізраїльській армії. А вітчизняному оборонпрому вони не потрібні

Ці винаходи в окремих ситуаціях могли б переламати хід бойових дій на сході України. Вберегти здоров’я, а іноді і життя наших бійців. Могли б, якби у цьому була зацікавлена влада країни. Так вважає рівненський «Кулібін» Сергій Марков, який сконструював прилади для безшумної стрільби та гасіння вогню під час пострілів на всі види стрілецької зброї, що використовується в Збройних силах України. Нині ці пристрої, які він називає «вогнегасники», є і в зоні бойових дій. Щоправда, їх використовують лише окремі військовослужбовці.

Почалося все кілька десятків років тому, коли ще молодий пан Марков перебував в охопленій війною Югославії. Аби вберегти своє життя, чоловіку довелося відстрілюватися з автомата Калашникова, оснащеного приладом нічного бачення. Тоді він вперше на власному здоров’ї відчув недосконалість цієї зброї.

По-перше, під час стрільби з дула вилітає полум’я, що в нічний час дуже видає стрілка. По-друге, і це найгірше, після пострілу, коли пересмикується затвор автомата, в бік того, хто стріляє, вилітає розпечений порох. І досить часто ця суміш потрапляє в очі, пошкоджуючи рогівку і тим самим псуючи зір. Мені пощастило більше – порох потрапив під око, залишивши термічний опік. Тоді я вперше задумався над тим, як можна вдосконалити на цьому різновиді зброї дульні гальмокомпенсатори, аби не було таких неприємних наслідків.

Окрім загальних знань про будову автомата, пан Марков перечитав чимало тематичної літератури. Знайшов необхідні матеріали, власноруч виготовив ескіз і попросив знайомих по ньому виточити пристрій. Тривалий час його розробки, як то кажуть, припадали пилом на полицях, бо з військовими він особливо не спілкувався. Аж поки в 2014 році не почалися бойові дії на сході України.

В перші місяці війни я їздив на схід волонтером. Допомагав чим міг нашим військовим. Побував на той час майже на всій лінії фронту, і на власні очі побачив, наскільки недосконале у наших хлопців озброєння. Тому почав розробляти дульні компенсатори на АК-47. Потім переключився на АК-74. Згодом вдосконалив їх таким чином, щоб ще й гасили вогонь під час стрільби. Перші пристрої були апробовані саме нашими добровольцями на Донбасі. Хлопці дуже гарно про них відгукувались. Мої винаходи фактично є пристроями для безшумної стрільби, бо зводять рівень шуму до мінімуму – звук від пострілу не гучніший ніж брязкіт затвору автомата. Хоча я їх називаю просто – «вогнегасники». Про окремі їх моделі мені писали, що без проблем вистрілювали із ними по 26 ріжків патронів за п’ять годин бою.

А далі пішло поїхало…Чоловік почав виготовляти пристрої не лише на різні модифікації автоматів Калашникова, а й на пістолети, снайперські гвинтівки і навіть на кулемети. Все віддавав хлопцям на передову. Були випадки, коли завдяки його розробкам навіть вдавалося зупинити наступ ворога.

З початку війни у наших військових не було важких кулеметів, – пригадує рівнянин. – То ми завдяки цим «вогнегасникам» і звичайним кулеметам ПК дурили ворога. Розбирали глушник на дві частини і тоді, за умови правильної стрільби, сама трубка давала чимале підсилення. Виникала імітація більш важких видів озброєння. У такий спосіб наш хлопчина з батальйону «Азов» свого часу зупинив цілу групу російських найманців на БТР та БМП під Маріуполем. Коли ворог пішов у наступ, він просто зробив кілька пострілів. Після цього почув по радіостанції:«мужики, назад, укропам «дашки»(ДШК. – авт.) подвезли, а может даже «Утес». І ворог тоді відступив, бо такі крупнокаліберні кулемети легко прошивають БТР та БМП на виліт. А то був звичайний ПК із моїм пристроєм.

Нині «вогнегасники» рівненського винахідника відомі не лише нашим військовим, а й навіть військовослужбовцям ізраїльського батальйону, яким він свого часу подарував кілька таких одиниць. Ще за президентства Порошенка передав кілька екземплярів «вогнегасників» і відповідальним за це чиновникам з Міністерства оборони України. Однак жодної відповіді так і не отримав.

Такі, як Пашинський і компанія не хотіли простих людей, «кулібіних», на цей ринок пускати, – пояснює співрозмовник. – Бо їм це було не вигідно. Взагалі, в Україні зробити щось серйозне офіційно дуже важко. Наша біда в тому, що на високих посадах досі залишаються люди, які закінчували військові виші ще за Радянського Союзу. А тоді, і це ні для кого не секрет, щоб вступити навчатися у серйозний заклад, потрібно було співпрацювати із КДБ. Їх перевіряли відповідні спецслужби, вони давали певні підписки, всі обов’язково мали бути членами компартії. У декого були «гріхи», за які їм і досі час-від часу нагадують. От вам і пояснення тому, чого у нас так затягнулася війна, чому ми зазнавали поразок і чому полягло стільки наших хлопців.

А ще пана Маркова обурює той факт, що навіть на шостому році війни із російським агресором у нас в країні не побудували жодного заводу із випуску патронів. Чоловік каже, що на Донбасі хлопці використовують ще ті, які залишились зі старих запасів. І досить часто вони вже не придатні для використання, бо порох в середині від часу втратив свою властивість. Не горить плавно, як має, а просто детонує.

Проблема ще і в тому, що патрони, які випускали за радянських часів, різні. Якщо взяти мікрометр і переміряти їх кулі, то у пачці ви навряд чи знайдете п’ять однакових. Вони всі різняться по вазі, по діаметру, по товщині. Ними навіть зі снайперської гвинтівки Драгунова, щоб влучити у ціль, треба мати неабиякий талант, бо в польоті їх просто закручує. Мені вдалося знайти спосіб, як патрони для СВД удосконалити таким чином, щоб вони на відстані 960 кроків влучали і пробивали наскрізь металевий лист розміром з аркуш формату А-4 і товщиною у 5 мм. Хоча будь-хто з військових скаже, що з СВД ефективну і точну стрільбу можна вести на відстані 300-400 метрів. Крім того, коли був на передовій, показав нашим хлопцям, як переобладнати кулеметні патрони на снайперські і на дозвукові. Навіть під 308 калібр. Після цього, наші військові із ними на відстані 100 метрів пробивали лобову броню в БТР. А збоку такий патрон «прошивав» БМП на виліт. Звичайні ж патрони такого калібру, що є у нас на озброєнні, влучивши в броню, розлітаються на всі боки. Я намагався донести цю інформацію до Міністерства оборони, але кабінетним генералам то не цікаво.

У 2015 році Сергій Марков офіційно отримав патент на свою розробку. Після цього почав виготовляти «вогнегасники» виключно під замовлення. І хоч по собівартості, все ж бере за них гроші, адже витрачає на виготовлення матеріали, купує свердла, оплачує електроенергію та роботу токарів тощо. Каже, аби зробити десять одиниць, в середньому витрачає тиждень часу. Основними замовниками пана Маркова як були, так і залишаються хлопці, які воюють на сході України. Найбільшим попитом користуються пристрої для автоматів Калашникова, хоча замовляють і для снайперських гвинтівок.

Вартість таких пристроїв суттєво нижча від іноземних аналогів – від 1800 гривень , в той час, як у США ціни стартують від 1000 доларів і вище. Рівнянин-розробник зізнається, що свого часу вже навіть отримував пропозиції з-за кордону, але приставати на них не поспішає. Хоче, аби його напрацювання залишились здобутком України, і досі плекає надію, що колись ними все ж таки зацікавиться вітчизняний оборонпром.

Якщо ви стали свідком якоїсь цікавої події, чи маєте новину і хочете, щоб про неї дізналося якомога більше людей – повідомляйте на редакційний номер телефону «Західного аргументу» або у Viber: 067-100-13-15.

Підписуйтесь та читайте наші новини в Telegram.

Читайте також:
avatar

Вибір читачів

Опитування

Де Ви зустрічатимете Новий 2020 рік?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...