Шоста річниця Іловайська: «стрілочниками» зробили простих солдатів та офіцерів

Іловайськ – чи не найтрагічніша сторінка історії незалежної України. Саме в ці серпневі дні минає шість років відтоді, як тисячі українських добровольців полягли на сході, захищаючи територіальну цілісність нашої держави. Про іловайську трагедію, на жаль, чомусь прийнято згадувати лише напередодні її чергової річниці. А найгірше те, що остаточна кількість загиблих там досі не відома.
25-26 серпня 2014 року на Донбасі окупати замкнули оточення навколо Іловайська. У цьому місті українська армія зазнала найжорстокішої поразки за те криваве літо війни. Наслідком стали перші Мінські угоди, після яких стартувало перемир’я – вперше після виходу Петра Порошенка з переговорів 1 липня і початку повномасштабної війни на Донбасі.
18 серпня 2014 року українська армія змогла не лише увійти в Іловайськ, а й взяти під свій контроль більшу частину міста. Здавалося, от-от, і перемога за нами, проте в ніч з 23-го на 24 серпня, після введення на територію України регулярних російських військ, буквально за кілька днів наші хлопці опинилися в оточенні.
В ніч на 29 серпня російській армії наказали створити коридор для виводу українських військових. А близько восьмої години ранку колони українських військових, котрим наказали виходити без зброї, розстріляли на марші.
Лише 1-го та 2 вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя прибуло три КамАЗи з тілами військовослужбовців та добровольців, які загинули в Іловайському котлі. Трохи пізніше приїхав ще один КамАЗ. Як з’ясувалося згодом, з тілами загиблих в районі села Червоносільського – переважно бійців батальйону «Донбас», та військовослужбовців тих частин, які з ними були.
За офіційними даними, загиблими у ті трагічні дні серпня 2014 року вважаються 366 військових, 429 поранених, 128 потрапили в полон і 158 зниклих без вісті. За неофіційними, загинуло більше тисячі. Ще кілька сотень досі вважаються зниклими безвісти, або ж такими, що перебувають у полоні.
27 серпня 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття», котрий теж знаходився під Іловайськом, потрапивши після 24 серпня в Іловайський котел, майже в повному складі (окрім 20 чоловік) самовільно покинув ввірені йому КПП i вирушив в напрямку селища Тельманове, а потiм — Розівки.
Своє рiшення військові обґрунтували тим, що батальйон потрапив пiд щiльний обстрiл з артилерiї, втратив єдиний БРМД i опинився перед загрозою великих людських втрат. А далі почалися суди за дезертирство та відмову від несення служби.
«Стрілочниками» зробили простих солдатів та офіцерів, яких кинули напризволяще, але аж ніяк не командування, котре у ті дні красувалося на параді до Дня Незалежності у столиці. Сьогодні більшість із тих, хто у ті дні був у самісінькому пеклі, неохоче згадують ті події – кажуть, ділитися спогадами не має сенсу, бо крапка у справі не поставлена і невідомо, як їхні ж слова можуть обернутися проти них самих.
З тих пір боїв такого масштабу на Донбасі не було. Протистояння перейшло в позиційну фазу.