У Києві відкрили меморіальну дошку на честь Георгія Гонгадзе

Опубліковано: 16.09.2020. Автор: . Київська область

Пам’ятаємо і ніколи не пробачимо: сьогодні минає 19 років відколи не стало Георгія Гонгадзе

Сьогодні, 16 вересня, виповнилось 20 років з дня зникнення журналіста. Меморіальну дошку відкрили на будівлі Національного союзу журналістів України.

Відомий український журналіст, засновник та перший редактор інтернет-газети «Українська правда», громадський діяч Геооргій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року. Вбивство Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після «касетного скандалу», та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. За найпоширенішою версією, до викрадення та вбивства журналіста причетні високопосадовці, наближені до Леоніда Кучми, який нібито особисто віддавав накази про ліквідацію Гонгадзе. Втім, це офіційно досі не доведено, а з десятків високих чинів – фігурантів гучної справи лише один перебуває за гратами – міліцейський генерал Олексій Пукач.

Георгій Гонгадзе народився у Грузії 21 травня 1969 року. Його батько, Руслан Гонгадзе, був грузином, проте мав складне етнічне походження (батько – грузин, а мати — француженка за батьком і німкеня за матір’ю, народилася вона в Парижі). Мати Георгія, Леся Гонгадзе – корінна львів’янка, медик за фахом. До  речі, вона колись розповідала, що тоді народила двійню, проте одну дитину викрали у пологовому. Довести нічого вона так і не змогла. Згодом подружжя розлучилося.

У школі Гія вчився добре. Крім навчання, займався танцями, малюванням і спортом. Мав хороші результати у плаванні та легкій атлетиці. У 1987 році почав навчатися на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював та займався спортом.

У 1987—1989 роках проходив службу в Афганістані. Після демобілізації повертається до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 року.

Восени того ж року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста (НРУ, Студентське Братство), створив тут Грузинський культурний центр Багратіоні. Одружився з львів’янкою Мар’яною Стеценко, але цей шлюб тривав недовго.

Коли на межі 1991-1992 років у Тбілісі почалось антизвіадистське повстання, Георгій повернувся на батьківщину й приєднався до повстанців, брав участь у громадянській війні в Грузії, як журналіст працював в Абхазії та Осетії, дістав поранення в Сухумі. Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.

Георгій з дружиною Мирославою та дочками – Нані і Саломе.

Після повернення у Львів почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (1997 року в них народилися доньки-близнята Нані і Саломе).

З 1995 року Георгій працює в Києві. Був ведучим програми «Вікна-плюс» на СТБ, у телерадіокомпанії «Гравіс», працював прес-секретарем у штабі кандидата в президенти України, лідера ПСПУ Наталії Вітренко.

17 квітня 2000 року в Інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших публікувалися матеріали щодо Леоніда Кучми та його оточення.

Георгій не приховував, що наприкінці червня 2000 року за ним влаштували зовнішнє спостереження. Зокрема, невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі «Жигулі». Цей автомобіль вранці очікував Георгія поблизу його будинку, а ввечері — біля роботи. Стеження Георгій помітив сам.

14 липня 2000 року Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генпрокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

Прокуратура надіслала звернення журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що автомобіль, з якого велося спостереження за журналістом Георгієм Гонгадзе, мав номери, рік тому зняті з реєстрації. Загалом, тоді прокуратура відреагувала на звернення журналіста формально.

А вже 16 вересня 2000 року близько 22:30 Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з’явився. 2 листопада в лісі біля Таращі, за 100 кілометрів від Києва, знайшли обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія (зокрема, у знайденому тілі знайшли осколки — саме в тих місцях, що були і в Гонгадзе). У те, що це тіло  саме Георгія, до кінця свого життя не вірила його мати. Вона переконувала, що як медик за багатьма анатомічними ознаками бачить, що це зовсім інша людина.

Мати Гії Леся Гонгадзе до кінця життя так і не повірила у смерть сина.

Незадовго до своєї смерті в одному із інтерв’ю Леся Гонгадзе розповідала, що одного разу отримала листа із психіатричної лікарні на сході України нібито від свого сина. Казала, що упізнала його за почерком. У ньому йшлося, що він живий, але його насильно утримують у медзакладі закритого типу.  Перевірити цього вона так і не встигла. Леся Гонгадзе померла о 4 годині ранку 30 листопада 2013 року – саме у той час у Києві «беркутівці» почали бити студентів, які вийшли на Євромайдан.

Керівництво МВС та СБУ мали безпосереднє відношення до зникнення Георгія Гонгадзе, тому намагалися всіляко заплутати хід розслідування. На початку березня 2005 року президент Віктор Ющенко оголосив про розкриття справи Гонгадзе. У червні того ж року Генеральний прокурор Святослав Піскун повідомив, що високопоставлені співробітники міліції, обвинувачені у вбивстві журналіста, визнали себе винними. 19 грудня 2005 року розпочався судовий процес над обвинуваченими — Валерієм Костенком, Миколою Протасовим і Олександром Поповичем. Головним виконавцем вбивства слідство вважало генерала МВС Олексія Пукача, який перебував в розшуку. Замовників не встановили.

Похорон Гонгадзе у Києві.

У березні 2008 року Апеляційний суд Києва виніс вирок трьом виконавцям убивства журналіста (жоден з фігурантів справи обвинувачених повністю свою провину не визнав). Костенко і Попович, отримали по 12 років в’язниці, Протасов був засуджений до 13 років тюремного ув’язнення. Пукач, який, за даними слідства, керував діями трьох міліціонерів, був затриманий у липні 2009 року в Житомирській області. Він  засуджений до довічного ув’язнення.

У вироку було зазначено, що Пукач отримав наказ убити Гонгадзе від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, покінчив життя самогубством у 2005 році. Після оголошення вироку Пукач заявив, що погодиться з ним лише в тому випадку, якщо в одній клітці з них виявляться Леонід Кучма і Володимир Литвин. Родина Гонгадзе переконана, що замовники вбивства залишилися безкарними.

Поховали Георгія Гонгадзе лише 22 березня 2016 року у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.  Відомо що він сам був прихожанином цієї церкви.

Одне із  найвідоміших  відео Георгія Гонгадзе, де він розмовляє з тодішнім Президентом Кучмою.

Якщо ви стали свідком якоїсь цікавої події, чи маєте новину і хочете, щоб про неї дізналося якомога більше людей – повідомляйте на редакційний номер телефону «Західного аргументу» або у Viber: 067-100-13-15.

Підписуйтесь та читайте наші новини в Telegram.

guest
0 Comments
Inline Feedbacks
View all comments

Вибір читачів

Опитування

Як побороти COVID-19?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...