«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Опубліковано: 23.11.2020. Автор: . Львівська область

«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Попри карантинні обмеження, на похорон всесвітньовідомого режисера прийшли сотні львів’ян.

Громадська панахида за Романом Віктюком відбулася у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (колишній Театр юного глядача), де розпочинав свій творчий шлях Роман Григорович. Згодом труну із тілом режисера перенесли у  церкву святого Андрія, де відбулося прощання та відспівування, а поховали метра сцени на Личаківському кладовищі, у родинному склепі.

Роман Віктюк народився і виріс у Львові. Тут розпочав свій творчий шлях. Його називали епатажним, феєричним, людиною-карнавалом, він був режисером, учителем, генієм …  Роман Віктюк поставив понад 250 вистав по всьому світу, підкоривши сцени Росії, України, Латвії, Литви, Фінляндії, США, Італії, Греції та Ізраїлю. Здавалося, він мав жити вічно, проте, на жаль, дива не буває… У рідному Львові він і знайшов свій вічний спочинок, поруч із найріднішими людьми, бо завжди вважав себе, насамперед, українцем, і називав бандерівцем…

«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Підступний COVID забирає найкращих. Перед ним безсильні і прості смертні, і заможні, і найсильніші світу цього. Роман Григорович – один із жертв цієї хвороби. Його не стало 17 листопада. Наприкінці жовтня режисера госпіталізували із коронавірусом,згодом йому стало гірше. Реанімація, тижні, проведені на лікарняному ліжку, як наслідок – інсульт…

«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Фото: Діло.

Роман Віктюк помер у Москві, де провів більшість свого життя, де створив власний театр. Однак бути похованим заповів у рідному Львові, в родинному склепі на Личакові, поруч із батьками.

«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Фото: Діло.

Друзі режисера кажуть, що жодні біографічні відомості навіть приблизно не можуть передати те, ким справді був Роман Віктюк. Український режисер, який нині проживає у Києві, Микола Яремків – львів’янин. Він був учнем Романа Григоровича і розповідати про режисера може годинами.

«Браво, Маестро!» Під аплодисменти зі сцени львівського театру для дітей провели в останню путь режисера Романа Віктюка

Микола Яремків.

Взагалі вперше Віктюка я побачив, коли мені було 16 років, наприкінці 60-х, – розповідає Микола Іванович. – Він тоді привіз до львівського театру юного глядача свою трупу із Києва (вже тоді Роман Григорович був у столиці). Я переглянув буквально всі їхні вистави. Сказати, що був вражений – це нічого не сказати. Можливо, в подальшому це й зіграло роль у моєму майбутньому житті, визначило мою професію.

Микола Яремків був стажером-режисером у Романа Віктюка на початку 1990-х. Два роки працював пліч-о-пліч з ним у театрі ім. Євгенія Вахтангова у Москві. Тісно спілкувалися і залишалися друзями на усе життя.

Він для мене – Вчитель, Маестро, Майстер… Пам’ятаю, як розповідав мені, чому опинився не в Україні. Наприклад, коли ще в 1960-х заснував при столичному театрі юного глядача свою студію, випустив кілька вистав і попросив фінансування у міністерстві, там відповіли – а для чого, хто такий Віктюк? Так він знову опинився у Львові, але й тут не склалося – через певні обставини за деякий час його трупа частково розпалася. Тоді Роман Григорович вже як режисер поїхав в Калінін. До речі, там з ним стався кумедний випадок. Якось до 100-річчя з дня народження Леніна партія поставила завдання кожному театру поставити якусь виставу. Збори, обговорення, все як годиться… Словом, Роман Григорович розповідає, що сидить у залі, чекає, коли ж до нього дійде черга пропонувати свої ідеї…  Іде до трибуни, розуміючи, що в голові – жодної думки. І починає на ходу імпровізувати – давайте поставимо «Підступність і кохання» Шрідріха Шіллера. Мовляв, в якомусь-там році Володимир Ленін і Надія Крупська в Швейцарії подивилися цю виставу і вона настільки їх вразила, що вони порадили переглянути її революціонерці Іннесі Арманд. Згодом та написала про неї статтю «Переростание мелкого немецкого бюргерства в крупную немецкую буржуазию». Про це нібито навіть є стаття Леніна в його зібранні творів – «том такий-то, сторінка така-то». Зрозуміло, що жодної статті про це немає і історія була вигадана. Але виставу все ж поставили. Коли ж  чиновники зрозуміли що до чого, Віктюка з роботи звільнили…

Не менш цікава історія пов’язана і з тим, як Роман Григорович потрапив на роботу у вільнюський театр. Про це він теж розповідав Миколі Яремкову.

Якось він прийшов на прийом до начальника міністерства культури, – продовжує наш співрозмовник. – Побачив там на дверях табличку з контактами керівників усіх відділів міністерства. Читає: «Начальник театрів у Прибалтиці» якийсь там… Іван Іванович… Іде на телеграф (тоді в Москві вже можна було подзвонити по коду, не замовляючи перемовини) і дзвонить по усіх театрах великих міст Прибалтійських республік, представляючись тим самим Іваном Івановичем. «Доброго дня! Це Іван Іванович (називає прізвище), з міністерства із Москви. До вас за моєю рекомендацією приїде відомий режисер – Роман Віктюк. Прошу його прийняти і прослухати». Так Роман Григорович отримав роботу у Вільнюсі. Там він пробув чотири роки, аж поки повернувся в Москву.

Таких історій про Романа Віктюка – безліч. Їх можна слухати годинами, писати і оповідати безкінечно. Прикро, що не від нього особисто… Проте його справа і творчість тепер житиме вічно.

До речі, під час поховання у склепі на Личаківському кладовищі Роман Григорович теж дав про себе знати – його портрет двічі впав на труну. Він був поруч з усіма, хто прийшов з ним попрощатися у ту останню мить його земного буття.  Адже, як відомо, такі Люди не йдуть просто так…

Якщо ви стали свідком якоїсь цікавої події, чи маєте новину і хочете, щоб про неї дізналося якомога більше людей – повідомляйте на редакційний номер телефону «Західного аргументу» або у Viber: 067-100-13-15.

Підписуйтесь та читайте наші новини в Telegram.

Читайте також:
guest
0 Comments
Inline Feedbacks
View all comments

Вибір читачів

Опитування

Чого ви чекаєте від нового року?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...